ВІДДІЛ ЮРИСДИКЦІЙНИХ ФОРМ ПРАВОВОГО ЗАХИСТУ СУБ'ЄКТІВ ПРИВАТНОГО ПРАВА, СУДОУСТРОЮ ТА СУДОЧИНСТВА

Керівник відділу: Короленко Віталій Михайлович, кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник, завідувач наукового відділу.

Основні напрямки діяльності відділу:

Назва теми: «Теоретичні та практичні проблеми реалізації завдань цивільного та господарського судочинства в Україні». (керівник теми: Короленко Віталій Михайлович кандидат юридичних наук, старший науковий співробітник, завідувач відділу. Термін виконання: 01.01.2021 р. – 31.12.2024 р.). Номер державної реєстрації 0121U100029

Основна ідея дослідження полягає у напрацюванні єдиного науково обґрунтованого підходу до завдання цивільного та господарського судочинства та формування розуміння інститутів відповідних галузей процесуального права як спрямованих на виконання цього завдання. Розкриття взаємозв’язку між інститутами процесуального права та законодавства через розуміння завдання судочинства дасть створить теоретичне підґрунтя для подальшого вдосконалення процесуального законодавства.

Соціальна та економічна значимість дослідження виявиться у підвищенні рівня гарантій судового захисту прав та свобод людини, що призведе до прискорення розвитку економіки, громадянського суспільства та особистості та у цілому держави.

  Актуальність, цілі та завдання дослідження: 

Актуальність наукового дослідження забезпечення справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду та вирішення справ у цивільному та господарському судочинствах зумовлена необхідністю формулювання теоретичних положень, які можуть стати належним підґрунтям для застосування судами норм процесуального права та виконання учасниками судочинства своїх процесуальних обов’язків та здійснення процесуальних прав. Адже закріплення у ході судової реформи 2016–2018 років загального формулювання мети цивільного та господарського судочинства не стало системоутворюючим елементом і на сьогодні не повною мірою втілюється при судовому захисті прав та інтересів суб’єктів приватного права. Основною причиною цього, як видається, є недостатність теоретичних досліджень змісту засад справедливості, неупередженості та своєчасності судочинства, втілення у інститутах процесуального законодавства цих засад та їх впливу на розвиток судового процесу загалом та вчинення окремих процесуальних дій.

Попри те, що принципи судочинства пронизують усі матерію процесуального законодавства, в певних інститутах превалюють одні принципи, в інших – інші. Певні інститути мають більш суттєве значення для забезпечення одних елементів завдання судочинства, інші – для забезпечення інших. Певною мірою подібні принципи по-різному втілюються у цивільному, та господарському судочинства.

Більшою чи меншою мірою, але всі інститути процесуального права України вже були досліджені. Менш дослідженими залишаються деякі новели чинних редакцій ЦПК та ГПК України. Проте досліджень проблем, які властиві тим чи іншим інститутам процесуального права України, саме в контексті того, яке вони мають значення для вирішення завдання судочинства, у науках цивільного процесуального права та господарського процесуального права України поки немає. Відповідно, дослідження справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду цивільних та господарських справ повинно стосуватися всього змісту об’єктивного цивільного процесуального права та господарського процесуального права.

Найактуальнішим у цьому контексті видається дослідження саме проблем забезпечення справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду та вирішення цивільних справ. Перш за все, проблем теоретичних. Лише визначившись із теоретичними засадами справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду та вирішення справ, можна виявити і вирішити теоретичні та практичні проблеми інститутів процесуального права, які містять правові засоби забезпечення реалізації окремих елементів завдання цивільного судочинства.

Так, справедливість судового розгляду та вирішення справ тісно пов’язана з теоретичними та практичними проблемами доступу до правосуддя; забезпечення безоплатної правової допомоги, дискреційними повноваженнями суду щодо перебігу процесу; врегулюванням спору за участю судді; застосуванням принципу верховенства права; особливостями застосовування законодавства при вирішенні справ, в т. ч. застосування аналогії закону та права; правом на апеляційний перегляд та касаційне оскарження, особливо з урахуванням процесуальних фільтрів; розподіл судових витрат.

Неупередженість розгляду та вирішення справи суттєвою мірою забезпечується автоматизованим розподілом цивільних справ, колегіальністю розгляду окремих категорій справ у суді першої інстанції, а також переглядом в апеляційному та оскарженням у касаційному порядку. Проте значення колегіальності саме для неупередженості розгляду та вирішення справ ще належить визначити. Інститут відводів у цивільному процесі залишається однією з найважливіших гарантій неупередженості суду в теорії, проте практика свідчить про недієвість такого засобу в одних випадках та надмірну дієвість в інших. Отже, належить сформувати теоретичне підґрунтя, яке сформує умови для ефективного відводу за наявності ознак упередженості та не допустить відводів за відсутності належних підстав. Диспозитивність цивільного процесу та змагальність сторін у ньому є, безумовно, давньою і достатньо ефективною запорукою неупередженого судочинства. Проте нові підходи до ролі суду у процесі, закріплені в чинній редакції ЦПК України, які з одного боку спрямовані на закріплення ролі суду як пасивного глядача в процесі, а з іншого – на наділення його окремими активними повноваженнями, змушує процесуалістів знову звертатися до питань диспозитивності цивільного судочинства та змагальності сторін у ньому.

Своєчасність судового розгляду забезпечується розумно встановленими процесуальними строками та їх дотриманням. На інститут процесуальних строків впливають нові підходи до цивільного та господарського процесу, закріплені в чинних редакціях ЦПК та ГПК, – підготовці до справи надається значно суттєвіше значення, встановлено низку нових строків, змінено тривалість строків, які існували раніше. Слід визначити вплив нормативних та судових абсолютно та відносно визначених процесуальних строків на своєчасність розгляду справи. Новелою процесуального законодавства є закріплення переліку дій, які можуть визнаватися зловживанням процесуальним правом. Такі дії можуть суттєво перешкоджати своєчасному розгляду і вирішенню справи. Тому слід виявити, які саме недоліки процесуального законодавства все ще залишають можливість сторонам та іншим учасникам судового процесу затягувати розгляд та вирішення справи та розробити пропозиції по їх усуненню. При цьому слід чітко відмежувати зловживання процесуальними правами від невиконання процесуальних обов’язків. Проте і зловживання процесуальними правами, і невиконання процесуальних обов’язків, тягнуть за собою певні правові наслідки, які прямо або опосередковано можуть бути негативними як для особи, чиї дії спричинили неможливість своєчасного розгляду чи вирішення справи, або яка порушили процесуальні строки, так і для інших осіб. Ці наслідки можуть виражатися у застосуванні засобів процесуального примусу, неможливості реального виконання судового рішення у зв’язку з несвоєчасним вирішенням справи, неможливістю захисту матеріального права у зв’язку з пропуском процесуального строку тощо. Строки можуть порушуватися, і систематично порушуються, суддями. Випадки відповідальності суддів за це в умовах недоукомплектованості судів якщо і є, то вони поодиноку. Все це зумовлює потребу у систематизації правових наслідків порушення процесуальних строків.

Співробітники відділу:

Короленко В. М., к.ю.н., с.н.с., завідувач відділу;

Берестова І. Є., д.ю.н., доцент, старший науковий співробітник

Штефан О. О., д.ю.н., доцент, старший науковий співробітник;

Левківський Б. К., к.ю.н., с.н.с., провідний науковий співробітник;

Бобрик В. І., к.ю.н., с.н.с., старший науковий співробітник;

Гетманцев М. О., к.ю.н., старший науковий співробітник.